Острів Св. Олени виглядає неприступним з моря – високі круті скелі, відсутність рослинності і будівель. Фортифікаційні укріплення і жерла гармат, що залишилося з минулих віків додають до цього враження. Присутність людей видно, коли заходиш в гавань Джеймставну, що розміщений у вузькій долині. 4.500 жителів острова Святої Олени називають себе святими. Їхня суміш всіх можливих рас і кольорів відображає історію заселення острова. Чисто білих менше 10 відсотків і значна частина з них тимчасові працівники з Англії. Острів знаходиться посеред океану, тому на протязі кількох століть його відвідували в основному торгові кораблі на шляху від Европи або Бразилії до Південної Африки. Кілька років тому побудували летоваще, але в часи ковіду воно приймає один літак на два тижні з Південної Африки та Англії. Тому яхтсмени – основні відвідувачі і нас місцеві добре приймають. Острів був відкритий у 1502 році. Найвища точка – 823 метри. Дроти дуже вузькі і круті, але якщо піднятися наверх, то наверху, тобто всередині, острів неймовірно відрізняється від зовнішнього вигляду – буйна тропічна рослинність, багато вологи. Росте все круглий рік. Незважаючи на це, сільське господарство нерозвинуте. Мені виглядає, що місцеві не зацікавлені в ньому і вибрали покладатися на продукти, що доставляються з Південноі Африки кораблем двічі на місяць. Можливо тому, що більшість населення – це нащадки біглих рабів з Африки, можливо через те, що 64 відс. з них пенсійного віку. Природня неприступність острова була добре використана англійцями. Всі ключові місця укріплені фортецями. Старі гармати, що стріляли ядрами – повсюди. Довгий час острів використовувася як в’язниця. Найвідоміший в’язень – Наполеон Бонапарт. Він прожив тут біля шести років в містечку Лонґвуд, помер і був похований недалеко в гарній долині. Залишилася могила, але останки французи перевезли до Парижу і помістили в Домі Інвалідів, який колись побудував Наполен для свої схвояків. Дім, де він жив, відбудований. Крім кам’яних сходів нічого оригінального не залишилося. Тепер там музей. З інтернетом складо – можна купити на півгодини, годину, або дві, але дорого, повільний і з обмеженнями доступу. Через це я мав складнощі з оновленням веб-сайтів Свободи і Thе Ukrainian Weekly коли почалася війна в Україні. На острові на той час було три з половиною українця: місцева жінка, яку мені так і не вдалося зустріти. Про неї мені розказав парох Дейвід з місцевої католицької церкви, де я з подивом знайшов великий український прапор на стоні – знак підтримки України. Ірина з катамарану на буї недалеко від Енея – друга українка на строві. Вона з сином Андрієм з Черкас. Разом з чоловіком Гарольдом з Німеччини вони вже другий рік на острові в очікуванні покращення ситуації з ковідом. Дуже дружелюбні люди і багато розказали про місцеві звичаї. Третім був я. І ще Бен Браун, молодий адвокат з Англії. Його мама українка, він був в Україні кілька разів, любить Київ і навіть має татуїровку українського прапора на собі. На острові є невеликий яхт-клуб де двічі на тиждень збираються яхтсмени, охочі випити і розказати байки про свої пригоди. Він там волонтерить барменом.
Коли почав шукати можливість зробити свою роботу, зайшов до бюра двох місцевих газет, радіостанції і друкарні. Скрізь радо допомагали. Один з власників друкарні – Крістіан – найбільше. Виявилося, що невістка і дружина його брата – українки (живуть в Англії). Бюро однієї з газет знаходиться в будинку на території невеликого парку поруч з берегом. Я там зробив частина роботи. А на другий день замітив пам’ятний напис, що в цьому будинку прочитав лекцію Джошу Слокам, коли зупинявся на острові під час своєї кругосвітньої подорожі. Офіційно, ковіду на острові нема. Тут не носять захисних масок. Але мають строгі правила карантину для прибуваючих. Я мав нагоду в цьому пересвідчитися на власному досвіді, коли вирушив назустріч Янові (француз, що подорожує кругом світу на чотириметровому вітрильнику). Він підходив до острова, коли я підплив до нього на надувний дошці і торкнувся одним пальцем його човна, щоб відштовхнутися подалі. Через півгодини з’явився начальник порту Давид і сказав, що троє місцевих незалежно один від одного зателефонували до нього і повідомили, що я порушив правила карантину. Мене арештували на човні на добу. Давид пішов в поліцію і зумів полагодити ситуацію. Я отримав дозвіл виходити на берег, але з тих пір місцеве радіо три рази на день передавало короткі інструкцію поводження для новоприбулих яхтсменів.
Sent from my iPad
