11 вересня

Фоновий вітер ніби трошки стих, судячи по вібрації човна. Але дощові шквали приходять частіше і стали якісь злі. Останній утворив хвилю, яка залила ліжко через вентиляційний отвір. Файловий кут основного вітрила підсилений металевою пластиною. На повному курсі, як тепер, вітер притискає її до щогли. А коли вітер сильний – більше 25 вузлів, задня шкаторина вітрила починає тріпотіти, а разом і пластина, стукаючи об металеву щоглу і створюючи характерний вібруючий звук. По частоті цього голосного звуку я можу судити про швидкість вітру. Так не повинно бути – це недоліки конструкції. Вже два рази виходив назовні, щоб перейти з дрейфового режиму в нормальний, і відмовився дивлячись на чергу шквалових хмар. Ще трохи почекаю. Між шкваловими хмарами виходить сонце. Знаходитися довго всередині набридає – хочеться вийти в кокпіт, випити там чаю. Як проходить чергова хмара, іду готувати чай. Поки закипів чайник – вже наступна хмара наздоганяє. І так цілий день. Пити чай, особливо гарячий, – окрема мистецтво при такій погоді. Сьорбати треба після того, як нахил човна досяг максимальної амплітуди і починає відхилятися в протилежну сторону. Важливо відчувати частоту хвиль і передбачати величину нахилу, маючи на увазі, що кожна сьома чи восьма хвиля вища і сильніша. Чекати – найскладніше в таких умовах. Здається цей вітер і хвилі ніколи не стихнуть. Кількаденний психологічний тиск від шуму вітру і фізичне напруження і незручності від постійного хитання дають про себе знати. Втішає думка, що все, має початок, має і кінець.