Поідхожу до Валвісбей. Залишилося 7 миль. Іду під мотором, інакше доберуся тільки під вечір – вітер слабенький. Хотілося б сьогодні почати процес оформлення входу в країну, який тут займає два-три дні. Неочікувано зранку почала ловитися риба на обидва кальмарчики. Зловив п’ять, дві зірвалися. Одну вкрав тюлень. Я її почав підтягувати до човна, щоб витягнути з води, коли замітив темну тінь у воді, що швидко проплила біля риби. Риба зникла, а за кілька метрів з’явилася з води голова тюленя з нею в зубах. Ввін подивися на мене, підкинув рибу в повітря, спритно зловив її знов і зник у воді. Напевно подякував. Більше рибалити не став – наловив більше ніж досить. Зайшов у залив – на диво там дув добрий вітер. Розкрутив ґеную знов і пройшов ще з сім миль до яхт-клубу під мотором і одним вітрилом з гарною швидкістю шість і пів вузла. По дорозі розминувся з вітрильником, який видався знайомим. Викликав його по радіо – і справді, це Дан і Марлін з Пенсильванї. Я їх зустрів перший раз на Реюніоні. Тепер, після двох з половиною тижнів в Намібії вони якраз вирушили до острова Св. Олени, моєї наступної зупинки. Підійшов до яхт-клубу і привязався до одного з вільних буїв. Добра практика – перевірити стан ланцюга, або канату, яким він прикріплений до дна. Але сильного вітру не було і я вирішив відкласти це на завтра.
Sent from my iPad
