П’ята година вечора за місцевим часом. Прохожу повз невеликий острів Маіао, що знаходиться 60 миль на захід від Таїті. Зупинятися не можу з двох причин: це одна з умов, щоб мене прийняли на Фіджі; і цей високий атол – так званий антропологічний заповідник. Він зачинений не тільки для іноземців, але й для полінезійців (з деякими виключеннями). Його жителі з певними труднощами отримали право від французької влади жити своїм традиційним життям і не приймати блага західної цивілізації.
На минулому тижні я залишив “Енея” в бухті Кука на острові Мурея і відправився з Сергієм і Женею на острів Макатея. По дорозі зупинилися на атолі Тетіароа, який у 1966 році полінезійські влада за $270 тис. віддала в арену на 99 років відомому американському актору Марлону Брандо. Один з фільмів де він грав головного героя називається “Бунт на “Баунті” і знімали його на острові Піткерн неподалеку архіпелагу Ґамбієр. Після смерті Марлона атолом володіє його родина. Там є готель за $1000 за ніч, але ми туди не пішли ночувати – на човні краще.
На південній стороні біля рифу є кілька буїв. До одного з них ми прив’язатися. Женя вполював рибу на вечерю. Каже, що на рифі повно риби. Це підтвердилося великою кількістю акул, які часто пропливали біля човна. Спробували впіймати одну на залишки риби, але тільки втратили гачок – навіть невеликого розміру акула – дуже сильна риба.
Більше нічого цікавого там на бачили – звичайний атол з вузьким каналом між рифами, яким можна було б дістатися до берега на дінґі, якби ми мали сильніший двигун і могли рухатися проти постійної течії.
Макатея – набагато цікавіший острів, який відрізняється від всіх інший. До нього 130 миль від Таїті. Колись на його місці був підводний вулкан і з часом виріс острів, насичений фосфатами. Острів продовжує рости і повільно піднімається над океаном. Сьогодні він висотою біля 100 метрів а поверхня його плоска і вся в дірках, як швейцарський сир. З цих дірок між Першою і Другою Світовими війнами австралійська компанія видобувала фосфати, з яких робили порох і добрива. Тоді на строві житло і працювало 3500 чоловік. Після них залишилося багато техніки, яка тепер ржавіє – цікавий музей під відкритим небом. Тепер населення складає 74 аборогени і безліч кокосових крабів. Вони дуже ціняться і дуже смачні бо у хвості мають якийсь особливий жир. На Таїті і інших островах вони зникли. Кажуть через те, що побудували кільцеву дорогу, яка відрізала їм доступ до води. Тепер вони занесені в Чевону книгу. Але якимось чинов краби потрапляють на Таїті, де їх можна навіть скуштувати в кількох ресторанах за $170.
Женя вже був на Макатеї два рази і має там знайомого пастора на ім’я папа Жіль, який провадить ону з двох протестантських церков на острові. Він запросив нас в гості і нагодував місцевими стравами, однією з яких були кокосові краби.
Наступного дня ми запросили його з дружиною – мамою Жіль – на човен і частували українським борщем. Їм сподобалося – просили добавки. Каструля спорожніла швидко. Співали полінезійські пісні, а як стемніло я приєднався до папи Жіля і Жені, які йшли полювати кокосових крабів. Спімали 12 і всіх папа Жіль щедро подарував нам.
На коралі біля острова Макатея.
На острів прїзжають альпіністи. Минулого року там був навіть альпіністий фестиваль з 200 учасниками.
Біля берега – кораловий риф і велика глибина. Нема де кинути якір, тому там встановлені три буї.
Дуже гарний підводний кораловий сад – ми пірнали з аквалангами і дістали велике задоволення.
