Вчора залишив атол Хао і рухаюся до атолу Фаракава. Післязавтра планую бути там.
Як звичайно, придивлявся і прислухався до подій навкруги, щоб правильний вибрати час відходу. Перше, зрозуміло, це погода. Вчора, сьогодні і ще два дні вітер буде потрібного напрямку – південно-східний з переходом в східний – зі швидкістью 25-27 і стихне майже до 10 вузлів післязавтра. Така ситуація виглядає добре для проходу через вузький пролив всередину атолу Факарафа.
Другий привід – це екіпаж яхти “Валентина” – Сергій і Оля. Вони не відбули два тижні карантину на Ґамбієрі, як решта екіпажів включно зі мною. Незважаючи на те, що вони мають листа від лікаря з Таїті який стверджує добрий стан здоров’я, на Хао виникли непорозуміння в жандармерії з цього приводу. Виявляється, існує список понад 500 вітрильників, що пройшли карантин і можуть тепер вільно пересуватися в межах Французької Полінезії. Яхти “Валентина” в ньому нема і їм треба якнайшвидше йти до Таїті для полагодження формальностей. Від Ґамбієру до Хао наші човни йшли разом, на відстані видимості і радіо зв’язку – так веселіше і безпечніше. Поскільки нам обом треба в Таїті, то ми і дальше планувати такий спосіб переходу. Хоча б частину дороги можна пройти разом, а потім розділимося – Сергій піде до Таїті, я зайду на кілька днів у Факараву.
Кілька днів тому на пристані почали будувати тимчасові кіоски – готуються до національного фольклорного фестивалю. Хотілося б побачити це явище і я залишився б на острові надовше для цього. Але вияснилося, що фестиваль відбудеться аж в липні. Це третя причина, за якою я вибрав день початку переходу.
З цього всього я вирішив відправитися вчора, разом з “Валентиною”.
Вночі дув досить сильний вітер і мені зайняло кілька годин, щоб змусити “Енея” тримати курс. Звичайно Сергій орієнтувався на мій вогник вночі і тримався поблизу, бо його човен легше керується і їх двоє. А цей раз ми розійшлися і втратили радіозв’язок. Я вже не сподівався побачитися до Таїті, коли сьогодні під вечір побачив на горизонті вітрило. Через радіо емоційно підтвердили, що це справді “Валентина”. Виявляється, після втрати радіозв’язку вони пробували зконтактуватися через супутниковий зв’язок, а я не перевіряв повідомлення зранку і не чув телефонних дзвінків через шум вітру. В решті, після кількох спроб, Сергій затефонував до Чілі до знайомого, котрий вийшов на мій вебсайт і передав їм координати “Енея”. За ними вони і знайшли мене сьогодні. Після цього ми відразу розійшлися, кожен своєю дорогою – Сергій і Оля до Таїті, я – на Факараву.
Маршрут довжиною 330 миль при такому вітрі я подолаю за два з половиною дні. Виглядає так, що підійду до входу в атол після заходу сонця, ляжу в дрейф, дочекаюся світла і буду зранку заходити всередину. На завтра прогнозують дощі.
