На протязі всієї вчорашньої ночі “лило як з відра”. Часами абсолютно нічого не було видно. Я закрився всередині і тільки три рази вискочив назовні, щоб підкоректувати курс, яким керував підрулючий пристрій. Перед початком зливи кілька годин було таке враження, що вітер дув з усіх сторін одночасно. Три рази човен розвертало на 360 градусів.
Періодично пробував зв’язатися по радіо з “Валентиною”, головним чином, щоб впевнитися, що ми маємо досить простору між човнам і не наїдемо один на одного – адже вони також нічого не бачать через дощ.
Більшість часу ми не тільки не бачили габаритних вогнів, але і не чули один одного – радіосигнал не мін пробитися через густу стіну дощу.
Все закінчилося благополучної і на ранок я підійшов на відстань двох миль до вузького входу в атол Хао, чекаючи, коли буде “повільна” течія, щоб увійти в середину.
Це важливий момент, бо приливна і відливна течії на атолах деколи досягають великої швидкості і можуть бути небезпечними для малих човнів. Деякі лоції пишуть, що на Хао вихідна течія може сягати 20 вузлів. В цей час практично неможливо зайти всередину на вітрильнику, який має максимальну швидкість під двигуном сім-вісім вузлів. Подібні течії залежать від руху місяця, його фаз, сили і напрямку вітру, часу, на протязі якого вітер дув, наповнюючи водою лагуну, захищеності атолу від зовнішнього тиску води з океану, кількості входів і величинид атолу, і, можливо, ще кількох факторів.
Висока присутність коралів в атолах робило їх небезпечним місцем для човнів. Тепер, після появи електронних карт, небезпека набагато менша, що зробило присутність вітрильників на плінезійських островах не таким вже незвичайним явищем.
Коли “Еней”, а за ним “Валентина”, пройшли стоячі хвилі на вході до атолу і дійшли до села, то виявилося, що там вже стоять на якорі два катамарани. Один з них “Sugar Shack” я зустрічав в Рікітеї на Ґамбієрі. Ще перед входом, почувши радіо розмову, я зкотактувався з ними і уточним час “повільної” течії.
Крім того, недалеко від села знайшлася покинута марина, де я і привязався до причалу. Враховуючи складнощі з якірним ланцюгом, факт, що можна просто прив’язатися до берега, додав радості до успішного завершення чотириденного переходу.
На іншій стороні марини стоять два французькі вітрильники. Місцеві жителі, які допомагали прив’язувати “Енея” сказали, що один з них тут вже другий рік.
Через півгодини рядом пришвартувалася “Валентина”, а ще чере годину за нею причалила “QueenB” – Альберт і Жаклін – знайомі голандці з Рікітеї.
Атол Хао – один з 75 атолів архіпелагу Туамоту. Ці атоли розтягнуті на 900 миль через територію Французької Полінезії у вигляді подвійного ланцюга і є найбільшою групою атолів у світі. Кожен атол утворений кільцем коралів, які місцями покриті піщаним ґрунтом, якщо це можна так назвати, бо ростуть там в основному пальми. Більшість атолів дуже плоскі, практично без прісної води, але з чистою і прозорою океанської водою, що дозволяє наблюдати красу коралів і екзотичних риб. Деякі атоли незаселені, на деяких живе лише кілька людей, що живуть за рахунок рибальства і копри, а також чорних перлів, які еспортуються. Все більша кількість атолів мають злітну полосу і новопобудовані готелі.
На Хао донедавна діяла французька військова база для підтримки ядерних випробовувань на Муруроа. Через це атол буз закритою зоною. Тепер вхід дозволено. Крім злітної полоси і військової бази, які я побачу пізніше, в селі відчувається недавня присутність західної цивілізації – кращий ніж на Ґамбієр інтенет (платний), більше бетонних доріг, гарна центральна пристань, гарна школа, три-чотири магазини, марина, кілька сквериків. Все це виглядало краще в присутності військових. Тепер поступово занепадає – типова картина для тропічний країн, які залишили европейці.
