8 березня, в неділю, коли був повний місяць, вирушив з Пуерто Монт далі, до островів Хуан Фернандез, як планувалося.
На землі фази місяця не мають практичного значення, але не на воді. В повний місяць приливи і відпливи найсильніші. Не скажу, щоби я спеціально вибирав цей день, але взяв на увагу силу місяця, тому що треба було пройти через канал Чакао, який з’єднує залив Анкуд з Тихим океаном. В цьому каналі течія завжди сильна, а в такі дні сягає восьми вузлів.
З часу останнього запису сталося багато подій.
Останній відрізок шляху від Ушуаї до Пуерто Монтт ми з Енеєм подолали морем, а не між островами, бо там було більше вітру.
Підійшовши до Чакао каналу я кинув якір біля роздільного буя недалеко від входу в канал, на мілкому місці – щоб легше було витягувати зранку. Була вже північ, коли я ліг спати. Піднявся в п’ятій ранку, бо в шостій вже починався прилив, а без нього пройти канал неможливо. Вітер був шість-десять вузлів, але цього якраз вистачило, щоб тримати човен під контролем.
Мені пощастило, як сказала пізніше Кароль. Справді, канал і решту шляху до входу в інший канал, де знаходилася марина Дель Сур, ми пройшли без проблем і без зустрічного вітру. Один раз мені прийшлося зробити додатковий маневр, щоб уникнути рибальських сіток, який в цьому відносно населеному місці, багато.
За день до цього я подзвонив в марину Дель Сур, щоб бути впевненим, що вони мають місце і можуть притягнути мене до доку. На щастя знайшовся хтось з англійською мовою і все виглядало в порядку.
Проте, дійшовши під вітрилами до входу в канал, де розміщувалася марина, виникла неочікувана проблема. Подзонивши до марини, щоб повідоми, що я вже на місці, співробітника з англійською мовою на місці не виявилося. Після кількох спроб нарешті вдалося його “спіймати”, але тільки для того, щоб дізнатися, що вони не можуть мене притягнути на буксирі, бо їхній човен замалий для цього. Враховуючи, що наближалася ніч і в окрузі небуло місця для якірної стоянки, ця новина мене досить сильно напружила.
В каналі біля Пуерто Монтт розміщені три марини. Дель Сур остання. Найближча – Релонкаві. Після ще одного дзвінка, Крістіан – хто розмовляв англійською – порадив дійти до клубу Релонкаві під вітрилом.
Вибору не було – прийшлося заходити у вузький канал з великим рухом рибальських човнів під вітрилом. Після кількох спроб причалити і допомоги маринерів – співробітників марини – Енея прив’язали до доку.
На другий день пішов до бюра марини оформляти папери. В цей самий час зайшла жінка і почала розмовляти зі співробітниками іспанською мовою. Дізнавшись, що у мене мовна проблема з іспаномовними співробітниками, вона допомогла нам порозумітися, бо володіла також англійською. Також запропонувала мені позичити грошей, щоб я міг з’їздити в банк і зняти іспанських песо. Це була Кароль. Вони з чоловіком Домініком, французи, які вже 30 років живуть і подорожують на вітрильнику. Виростили на човні дітей і побували скрізь.
Пізніше Домінік допоміг мені з майстрами для двигуна і був перекладачем. Ми мали кілька надзвичайно приємних вечорів разом і розлучилися друзями до такої міри, що тепер я радий, що двигун вийшов з ладу.
Проблема з двигуном виявилася у тій самій помпі високого тиску, яку ремонтували на Азорах. Очевидно зробили неякісно.
Через день зайшов в маленьке кафе через дорогу пообідати, і через вікно побачив знайомий вітрильник, що стояв витягнутий на берег. “Югра” – російський човен з Сибіру, який я вперше побачив а Мар Дель Плата. Команда розїзалася до наступного сезону, залишивши Артура – татарина, вихідця з Криму, опікуватися човном.
Два тижні в Пуерто Монтт пройшли в пошуках пошкоджених частин для човна і ремонтом. Вичерпав багато води з під пайол (підлоги) і всіх відсіків, де її ніколи не було раніше. Я записав це на рахунок останнього шторму, коли вода заливали навіть через вентиляційні отвори, і заспокоївся на цьому.
А сьогодні мене чекав сюрприз. На третій день переходу до островів Хунан Фернандез я почув знайомі звуки з під пайол. Підняв їх і виявив повно води в нижній частині човна. Так як після шторму на шляху до Пуерто Монтт. Почав вичерпувати. Води було так багато, що після півгодинної праці я не замітив ніякого поступу. В голову почали приходити думки – що роблити в крайньому випадку. Кинув відро, піднявся наверх і розвернув човен назад, у напрямку Пуерто Монтт. Між тим завів генератор і почав витягувати воду пилососом. Ще через півгодини рівень води почав зменшуватися і я міг перепочити, переконавшись, що можу видаляти її швидше, ніж вона прибуває.
А ще через годину човен був майже сухий і я знов розвернувся до островів Фернандеза.
Джерело води ще повністю не встановив – веду спостереження. Є теорія, що під час сильного нахилу вода могла поступати під зовнішнім тиском через отвір для виводу води з душу. Там стояв маленький носос, яки зламався і який я зняв, але шланг залишив відкритим. Тепер я закрив його дерев’яною пробкою. Кілька наступних днів покажуть, чи ця теорія правильна. У крайньому випадку – до найближчого порту кілька днів, двигун працює, і я можу позбавлятися води швидше, ніж вона надходить.
