Вчора зранку вирушив на захід. І не я один – ще два вітрильники обігнали мене по дорозі. Напевне з Порт Віліямс.
Перші чотири години ішов під вітрилами і мотором, потім вітер стих і решту шляху – тільки під мотором. Десь біля 20 годин.
Ті два вітрильники зупинилися на ніч. Один з них під французьким прапором зв’язався зі мною по радіо. Двоє людей. Говорила жінка – якимось чином вона мане знає з Порт Вілліямс. Єдині люди які знають моє ім’я вийшли за день переді мною і вони були датчани. Звідки ці знають хто я невідомо, хоча по радіо важко деколи порозумітися.
Я ішов вночі за допомогою елекронної карти і радара.
Коли вибрався в Тихий океан вже світало. Відразу попав під тяжкий дощ зі снігом. Переодягнутисяг для дощу встиг, а перевзутися – ні. Мокрі шкарпетки і взуття засунув у моторний відсік сушитися – там тепло.
Вітер нестабільний. Океан також – хвилі з усіх сторін. Таке враження, що він розгублений бо нема постійного сильного вітру – так як люди, коли зникає електричний струм, або вода в крані.
Через дві години виглянуло сонце і все стало виглядати краще.
Засніжені вершини скелястих Анд – гарно, південну рослинність Патагонї – гарно, безліч затишних бухточках і заток Бігел- каналу – гарно. Але безмежний простір великої води – краще. Добре повернутися до океану.
