П’ятий день в морі. Пройшов приблизно половину шляху, тобто біля 600 миль. Такого спокійного переходу не пригадую. Найближче, з чим можна порівняти, це перехід від Піденної Америки до Полінезії, і період в Кораловому морі, що біля Австралії. Коли відійшов від берега Намібії на 150 миль, зникли тюлені, дельфіни і птахи, з’явилися літаючі риби. Вітер стабізувався і дує 8-12 вузлів з півдня, або південно-східний, що дає можливість рухатися зі швидкістю 3-5 вузлів. Хвилі маленькі і практично не турбують. Сонце далі сходить на сході і сідає з протилежної сторони. Вночі – зоряне небо, Молочной шлях, сузір’я Південного хреста. Ніяких кораблів не видно. Сплю повноцінно кожну ніч. Спокій назовні і всередині. Три дні тому зловив гарну махі-махі, але не зміг витягнути на палубу. Вона боролася за життя до останнього, як кажуть, подиху, і таки вирвалася на волю. Вчора зловив ще одну махі, але маленьку, сантиметрів 20-25. Відпустив.
Приготував ґоренґ на обід – щось подібне до плову. Сів назовні, поїв, попив. Взяв добавки, бо вийшло смачно. Сижу, дивлюся на горизонт за кормою (більше нема на що дивитися). Гланув на компас, і не повірив очам – замість курсу 330 градусів він показує 60. Глянув на сонце – на місці, прямо по курсу. Автопілот? Ні, також в порядку. Нарешті збагнув – ложка! Я залишив тарілку з металевою ложкою на розкладному столику біля компаса. А металеві ложки, виделки, ножі я тримаю на магнітній стрічці в камбузі – дуже зручно. Виявляється ложка намагнітилася і своїм магнітним полем змінила орієнтацію компаса. Забрав ложку – все стало на місце.
Sent from my iPad
