Провів в Річардс Бей майже два місяці. Більше з необхідності ніж з бажання, хоча Зулуленд яхт-клуб – місце спокійне, люди привітні, ціни дуже помірні. Життя в яхт-клубі на диво інтенсивне – багато яхт з закордону, також багато місцевих. Всі місця зайняті і новоприбулих треба чекати своєї черги на якорі неподалеку. На вихідні люди приходять сюди відпочити і поспілкуватися. Багато родин з дітьми. Довго чекав на нові вітрила і доджер з біміні. Вітрила прийшли за три дні до відходу, але мусіли чекати поки стихне вітер. Вітер стих в суботу, зранку поставив вітрила, о третій після обіду вийшов. Вітрила зроблені добре, але як майже все тут, з невеликими помилками. Очевидно для контрасту – щоб нагадати, що не існує нічого ідеального. З біміні історія вийшла довга – домовлявся з жінкою, а роботу робили її діти від 18 років і молодші. Вимагав, щоб приходили багато разів і добре міряли, але потім зрозумів, що вони роблять максимум, що можуть. Люди добрі, але не вистачає знань і досвіду. Закінчили також в суботу перед виходом. Також з помилками. За час перебування в Річардс Бей витягнув Єнея на берег і пофарбував дно, побував в кількох національних парках з африканськими тваринами. Парк Крюґера величезний і ніколи не знаєш, де і якого звіра зустрінеш. Провів там три дні. По дорозі туди і назад (600 км в оду сторону) мав змогу побачити країну – багата, всі землі освоєні, дороги гарні і скрізь, на всіх простих роботах від супермаркетів до ремонту доріг, працюють чорношкірі африканці. На мій погляд, робочих більше ніж необхідно. Очевидно тут працює фактор зайнятості. Схоже, що саме завдяки дешевій робочій силі країна багата і ціни невисокі. Негативне враження – скрізь паркани з колючим дротом і електричним струмом. Очевидно, на це є причини. Також у багатьох випадках я відчував непевність у ділових стосунках. Постійно треба контролювати і нагадувати про себе. Але все доброзичливо і без обману. Напевно це національна особливість.
Вихід в море не обійшовся без пригод. Заглох двигун. Один Аллах знає як попадає повітря в систему живлення цього Перкінса з сім’ї дизельних двигунів! Повертатися назад не став – яхта “Валентина”, яка також виходила з бухти в цей час, відтягнула Енея в океан, да я підняв вітрила і пішов далі своїм ходом. На другий день вдалося запустити двигун, хоча прийшлося понервувати.
Сьогодні понеділок. За два дні пройшов 195 миль – небувала цифра. Секрет в потужній течії Аґула, що деколи йде зі швидкістю 4 вузли на південь. На дорозі до Кейптауну є два порти, де можна сховатися в разі зустрічного вітру – Іст Лондон і Порт Єлізабет. Якраз підходжу до другого, але зупинятися не буду, бо прогноз погоди виглядає на руку.
Зранку мав два випадки, що порушили спокійний перехід. Ще було темно, коли замітив попереду вогні великого вантажного корабля. Мені здалося, що він стоїть на рейді і я зібрався залишити його по правому борту. Але коли наблизився, побачив червоне габаритне світло на правому борту і зрозумів, що він повільно рухається на схід. Прийшлося круто брати вправо і обходити його по кормі. Висока швидкість і хвилі при цьому зробили початок дня досить інтенсивним. Пізніше зі мною по радіо зв’язався інший корабель, який я вже добре бачив. Але на цей раз не вантажник, а такий, що покладає кабелі у воді. Він тягнув кабелі довжиною чотири милі і шириною в милю і попросив обійти його зі сторони на відстані п’яти миль. Прийшлося знов міняти курс і йти якийсь час проти вітру. А капітан виявився дуже радіоактивним – в сенсі, що він кожних кілька хвилин зв’язувався по радіо бо хотів знати мій курс і швидкість, і постійно давав одні і ті самі інструкції. Очевидно, що він ніколи не переставляв вітрила в одиночку в сильний вітер і одночасно тримав в руці мікрофон.
Sent from App for Gmail
