Схоже, що пройшов економічну зону з великим рухом вантажних кораблів. Ніч пройшла спокійно. Піднявся на палубу ще до сходу сонця. Як почало світати, закинув вудочку і через годину вже мав невеликого тунця. З частини філе зробив коконду, решту замаринував і посмажу на вечерю.
Випив каву з саморобним тортом. З третьої спроби він вдався – якраз потрібної консистенції. Попередні два були схожі на густу кашу.
Спробував включити комп’ютер. Монітор загорівся, але показує лише три кольорові смуги. Очевидно в нього знов потрапила вода і нарешті прийшов йому кінець. Сподіваюся в Індонезї купити новий.
Але це був початок дня. Через годину справа на горизонті почала густіти темно-синя шквалова хмара. Я ніби проходив по лівому її краю і сподівався що проскочу. Максимум легенький дощ. Ще через півгодини за кормою виникла ще одна хмара такої ж природи. Тепер я сподівався проскочити між ними. Але тут хмари формуються і зникають неймовірно швидко. Я попав під сильний дощь, нічого надзвичайного. Але з часом піднявся вітер під хмарою і змінив напрям мого руху майже на протилежний. Але це ще не все. Один з поривів розірвав переднє вітрило навпіл і вирвав карабін, який кріпив відтяжку вітрила до палуби.
Решта – як звичайно. Вийшов на палубу, скрутив пірване вітрило щоб з від нього хоч щось залишилося, а коли все стихло (крім хвиль), замінив його на інше.
Тепер “Еней” виглядає краще – всі вітрила червоного, або для тих хто не любить цей колір, tanned bark кольору. В перекладі це означає приблизно – кольору кори дерева. Колись тканину для вітрил витримували в розчині кори дерева, можливо навіть дуба, як коньяк. Тоді вона довше служила.
Обстежують вітрило – чи можна його відремонтувати. В Індонезії повинні бути майстерні. А тепер, нарешті, у восьмій вечора, модна з’їсти приготовлену зранку коконду.
8:30 вечора. Поїв і нарешті розібрався з вітрилами. Тепер інша проблема – вітер стих. Човен гойдається на хвилях, вітрила хлопають, швидкість два вузли. Виникла дилема: завести двигун і пройти кілька годин, або зарифити вітрила і чекати вітру. Один голос каже – моя мета – Індонезія, і чим швидше, тим краще. Заводи двигун, а там може і вітер з’явиться. Так робить більшість – якщо швидкість менше чотирьох вузлів – ідуть під мотором.
Інший голос каже – чи ти десь спішиш? Чи тебе десь чекають на час? До Індонезії ще 1500 миль. Ну пройдеш ти під двигуном 30 миль, бо якщо більше, стомишся від шуму двигуна, ну спалиш кілька літрів палива, а дальше? А якщо штиль на три дні, і аж потім вітер, то який сенс форсувати події?
Сижу в кокпіті і думаю що робити. А може з’явиться вітер?
На стіні одного з кафе на Фіджі я бачив надписи про море, афоризми. Один з них: Why do I like to sail? Because sea teaches me.
Схоже вітер почав підсилюватися.
