Стою біля пляжу Таахіаману пятий день. Напроти – гора Ротуї. Гарне і спокійне місце. Спокійне в сенсі вітрів, хвиль і течій. Всі ці фактори помірні, що разом з гарним виглядом на острів з однієї сторони і на відкритий океан з іншої, чистою водою, глибиною шість метрів, піщаним дном і добрим харчуванням (на Сергєвому човні в основному) робить це місце найкращим з усіх, де я стояв за рік.
Сьогодні, 4 серпня, рівно рік, як я вирушив навколо світу. Якщо перші дев’ять місяців пройшли під вітрилами, то останні три – на якірних стоянках і дуже схожі на відпочинок.
Наші з Сергієм човни далі прив’язані один до одного і тримаються на одному якорі без проблем. Харчуємося регулярно три рази на день. Як правило з ранку кава з канапками і фруктовий салат з того, що є під рукою (папайа, банани, грейпфрут, ананас, яблука, карамболь (жовтого кольору ребристий плід), маракуя (твердий плід з чорними зернятами всередині). На обід суп, на вечір – рис, або картопля, вермішель, деколи м’ясо, сосиски, овочевий салат.
Пляж на відстані 30 метрів зі столиками і прісною водою вдень – можна змити сіль після купання. Через дорогу – автостоянка, туалети, пересувне кафе. Ціни високі і нема бажання щось там купувати. Проблема зі сміттям – двоє місцевих – чоловік і жінка, які наглядають за цим місцем, не дозволили викинути сміття з човнів в сміттєві баки. Це один з прикладів погіршення полінезійської політики до яхтсменів. З певної точки зору їх можна зрозуміти – за рік сотні туристів на човнах кидають якір де їм за хочеться і живуть там довгий час з усіма наслідками. З іншої сторони варто було б надати альтернативні можливості для утилізації того ж сміття.
Вчора і позавчора пірнав з аквалангом. Перший раз в житті. Сергій – досвідчений аквалангіст і має на борту три комплекти для цього а також компресор для заправки балонів стиснутим повітрям. Позавчора був пробний вихід під воду – перший урок. Вчора ми підійшли на дінґі до рифів, там де починається перепад глибин і кинули якір. Набагато цікавіший досвід. Таке враження, ніби в космосі – стан невагомості. Найскладніше – це триматися на одній глибині. Вимагає певної практики. Загалом – цікавий досвід.
Останнім часом з’явилося багато туристів – відкрили кордони. Вздовж берега багато маленьких приватних готелів. Є кілька великих. Найближчий – Хілтон. Мені видно його бунгало, які стоять над водою на стовпах.
