Два дні штилю сильно тиснуть на психіку. В цьому сенсі сильний вітер, навіть шторм, легше переноситься, бо там є з чим працювати. Штиль можна порівняти з пустотою, порожнечею.
В морі штиль не буває повним спокоєм. Як правило, він завжди супроводжується довгими пологими хвилями, які постійно розгойдують човен. День такого розгойдування – і вже стискаєш зуби. А коли штиль не повний, а дує легенький вітер – буває ще гірше. Піднімаєш вітрила, і, з однієї сторони, чим їх більше – тим краще, бо вони дають швидкість, яка зменшує гойдання. Але якщо вітру недостатньо, щоб їх наповнити – додатково до розгойдування додається постійне хлопання. Я розказував про це раніше, але коли таке стається в черговий раз і минає… З полегшенням хочеться розказати ще раз.
У всякому випадку в даний момент вітер достатній, щоб тримати вітрила наповненими, швидкість задовільною, а хвилі невисокими.
Дякувати богу, бо я ще три дні тому відкоркував пляшку коняку, щоб рятуватися, і вже майже її скінчив.
За прогнозами, цей перехід від Таїті до Фіджі довжиною майже 2000 миль мав бути ода приємність. Не зважаючи на велику відстань – те саме, що перетнути Атлантику – тут вітер завжди помірно дує в одну сторону вздовж екватора. Але в реальності трапляються зони штилю, як і сталося. Треба було взяти з собою більше алкоголю. У Французькій Полінезї ціни на спиртні напої штучно високі. Основна причина – аборогени спиваються. На відміну нас, у них низька толерантность до алкоголю. В якийсь момен вияснилося, що через агента, який оформляє папери для входу і виходу з країни, і послугами якого я скористувався, можна купити алкоголь мез митної націнки. Ціни виявилися неправдоподібно низькими. Я замовив певну кількість пляшок, які розділив з Сергієм – наші капітанські запаси. Тепер, з огляду на останній штиль, шкодую, що не взяв більше. Попереду знов показують слабенький вітер.
