Нарешті вчора, на 11-той день, спіймав довгообіцяний вітер. Вірніше – він спіймав мене. Тепер рухаюся зі швидкістю шість вузлів на північний захід, разом з вітром.
Також вчора отримав листа від Домініка з Франції. Описує пригоди, які вони мали з Кароль: як складно було виїхати з Чілі, як пасажири літака кашляли і пчихали кругом них, як у Фрактфуртському летовищі їх не випустили в місто і вони ночували в дуже дорогому і дуже маленькому приміщенні для транзитних пасажирів, і як, нарешті, тепер вони приводять в порядок садок біля хати Каролиних батьків. Перелякані, бо такого Европа не бачила з часів середньовіччя. Ніхто не знає, що буде далі, хоча, як повідомила сьогодні Ані з “Ківідрім”, Дональд Трамп сказав, що до кінця травня з вірусом буде покінчено. Ані переслала мені радіочастоти радіостанцій, що працюють на надкоротких хвилях і передають новини.
День проходить за днем без особливих подій. Ця частина Тихого пустельна – жодного корабля за тиждень. Навіть морських птахів дуже мало. Це добре з тієї сторони, що вночі можна спати повноцінно.
Можна було. Від сьогодні вітер підсилюватиметься і треба буде коректувати курс вночі. До того ж останні дні перед заводом сонця наздоганяють короткі але часті шквали з сильним боковим вітром і помірним дощем. Вітер збиває човен з курсу. Сьогодні було п’ять таких шквалів, один за другим. Вони не дають розслабитися.
Коли починає темніти і ззаду набігають три-чотириметрові круті хвилі, що підштовхують човен, підвищуючи швидкість в півтора рази, виникає внутрішнє піднесення і відчуття легкості. Відчуваєш себе частиною вічного руху.
Острів Ґамбієр у Французькій Полінезї, куди я напрвляюся, знаходиться на широті 23 градусів півдня і я стараюся триматися на цьому рівні, хоча потрошки спускаются ближче до екватора, бо так дує вітер і легше утримувати човен збалансованим. Крім того, там повинна ловитися риба, бо тут де я тепер нічого не можу спіймати.
Вчора доїв останні запаси свіжих овочів. Тепер картопля, макарони і рис будуть основними продуктами.
