Останні два дні спокійно – шквалів і штормів нема. Замість них вдень вітер стихає – штилі, що також сповілює рух. Мої прогнозовані десять днів на перехід від Мар Дел Плата до Порту Віліямс все більше віддаляються від реальності. Цікаво як далеко пройшов російський вітрильник. Вони вийшли на півдня раніше.
Вчора спробував пройти під мотором під час штилю, але швидко відмовився від цього – при швидкості 3-4 вузли це не вартує спаленого пального. Крім того, я все більше навчаюся поважати філософію вітрильництва. Вітер з’являється, зникає і змінює напрямок незалежно від наших бажань. Один вибирає пройти під двигуном 300 миль, пробуючи обхитрити безвітря, використавши все пальне, а потім стикається зі зустрічним вітром і втрачає набуту перевагу. Інший має досить терпіння, щоб перечекати штиль і бути благословенним триденним попутнім вітром. Це філософія життя.
Час від часу ловлю себе на тому, що мною керує інстинкт змагуна, коли забуваю, що немаю конкретного місця призначення, визначеного часу, і що мене ніхто не чекає. Тоді намагаюся використовувати найменші прориви вітру і нести найбільшу площу вітрил, щоб дійти до цілі якнайшвидше. Але це трапляється все рідше.
Якраз тепер хитаюся на хвилях разом з альбатросами в очікуванні вітру.

Неймовірно, як альбатроси літають. Природньо благородно, без зусилля і напруги, спокійно, без жодного признаку нетерпіння або поспіху в пошуку за рибою, впевнено, якимись чином знаючи, що все є і буде в порядку і вдосталь. Деколи планують над водою кілька хвилин, піднімаючись вверх, потім знов до води, роблять повороти, – і жодного помаху крил.
Існує теорія гідропланування, коли політ близько до поверхні води вимагає менше енегії. Були навіть спроби створити літальний апарат на цьому принципі на Балтійському морі, але, наскільки мені відомо, з того нічого не вийшло. Альбатроси неперевершені.
Вчора на заході сонця мене обійшли стороною кілька китів. Пробував зфотографувати їхні видихи, але відстань була завелика. Хоча під водою, не вспливаючими для подиху, вони пройшли зовсім близько судячи зі своєрідних гладеньких плям на поверхні води.
Вдень, коли безхмарне небо і видно сонце тут, на 46 градусі південної широти за два дні перед Новим Роком, справжнє літо. Можна ходити в шортах і загортати. Але вночі холодно.
Тільки що продрейфував через дивну лінію водорозподілу посеред океану, позначену смужкою білої піни. По сторонах від неї різний візерунок хвиль. Так виглядає мілке місце на річці – перекат. Але тут причиною може бути різний нахил вітру.
Під вечір кругом бачив бризки води від дихання китів. Багато, хоча відома гавань, куда кити-вбивці та інші види заходять для розмноження – Пуерто Мадрин – залишилася позаду. Там також єдина на цьому узбережжі океану популяція морських левів.
Кілька разів спини китів з’являлися в двадцяти метрах від мене. Сижу з камерою напоготові, але вони з’являються на кілька секунд і я не встигаю.
