Розмірковую на бразильські теми. Португальці залишили бразильцям гарну спадщину, хоча б у галузі архітектури і будівництва. Прекрасні будинки тепер в стані занепаду – шкода. Впевнений, що і в інших сферах життя вони залишили зерна західної культури, хоча це коштувало бразильцям періоду рабства. А стан занепаду можна зрозуміти.
В теплих країнах є природні умови для задоволення елементарних потреб життя – їжа, притулок. В Бразилії з европейською їжею досить бідно. Так звані супермаркети мають обмежений асортимент продуктів (крім тих, що у великих містах) не дуже високої якості. Навіть в багатьох непоганих ресторанах, нема, наприклад, вина. Єдине, чого багато і майже на кожному кроці – традиційні тропічні фрукти: банани, кокоси, папайа, ананаси, апельсини та інші, назв яких я не знаю. На цих харчах запросто можна прожити. Багато разів бачив людей, що сплять на вулиці. Схоже, що це нікого не хвилює – ані перехожих, ані поліцію. Враховуючи, що круглий рік тепло, помешкання не є великою проблемою. Це є передумовою для продовження традиційного, бразильського, допортугальського способу життя, який не вимагає напруженої праці і дає час для святкування життя. Що бразильці і роблять абсолютно природньо і з захватом. Бразилійці за життєвою енергією чимось схожі мексиканців, котрі поступово заселяють США. Ця життєрадісність, якої бракує в західній культурі, є те, що можна і треба запозичити в таких народів. Вершиною цього торжества є відомі в західному світі щорічні карнавали, які проходять у лютому і привертають багато туристів, особливо до Ріо-де-Жанейро і Сальвадору, таким чином входячи в західне життя.
Я маю на увазі стан внутрішньої життєрадісності і довіри до життя, а не зовнішні форми і способи її прояву, які не є універсальними для всіх. Я наблюдав різницю у тому, як нащадки потугальців вели себе на туристичному човні, в порівнянні з корінними бразильцями. Зовнішньо відрізнялося майже все: одяг, музика, манери, напої.
Додайте до особливостей тропічного життя дискомфорт фізичної праці у спеку і стане зрозуміло, чому спадщина португальських зодчих занепала, а країна матеріально нерозвинута.
Історичні періоди, як і всі інші життєві процеси, мають хвильову природу, і тому підлягають періодичним коливанням. Період рабства – примусової праці – був коливанням в одну сторону. Коливання в протилежну сторону закономірно характеризується ігноруванням очевидних потреб у фізичній роботі.
Перше і друге також є частиною іншого, більшого хвильового процесу історії – поступово нації і культури Землі змішуються. І не завжди мирним способом. З цієї точки зору націоналізми та інші соціальні ідеологї, які розділяють людство, диктатури, війни неперспективні і, разом з тим, невідворотні у свій час.
