Ми приблизно між Африкою і Південою Америкою в зоні конвергенції повітряних течій або долдрум або штилів. Вона існує завдяки рухові Землі навколо осі, яке створює рух повітряних мас у північній і південній напівсферах. Якраз між ними і знаходиться ця нейтральна зона з дощами.
Вчора ввечері відкрив верхній люк, щоб просушити всередині і забув зачинити перед черговою зливою. Коли згадав – всередині все було мокре: диванні подушки, постіль, де збирався відпочивати, кілька книжок, навіть стеля. Вимочив губкою воду, але деякі речі, наприклад диванні подушки,будуть мокрими до тих пір, поки не вийду з цієї полоси.
Сьогодні знов дощ цілий день і безвітря. Подивився що показує радар – шість миль дощу. В таких обставинах вирішив скористатися мотором і вийти з під цієї хмари. Може там, за нею, буде вітер. Спостерігаючи за своїми внутрішніми відчуттями з подивом зауважив, що відчуваю себе спокійніше, впевненіше і безпечніше тут, один серед океану, ніж, скажімо, в бюрі, з гарантованою платнею, медичним забезпеченням та іншими соціальними комфортами. Думаю, що причина в тому, що підсвідомо кожен розуміє, що коли хтось надав умови комфорту, то хтось може їх і забрати. Або вся організація може перестати існувати. Виникає напруження, страх і передумови для контролю одних іншими, підсилені хронічними не проаналізованими дитячими психологічними травмами і страхами, які є майже в кожного. В природніх умовах без штучних людських структур страху нема. Періодично може бути інтенсиво, напружено, коли вимагається прикласти максимум зусиль. Але це якось узгоджується з кількістю наявних сил і можливостей, а також завжди переходить. На мій погляд життя в сучасному суспільтстві складніше ніж поза ним, хоча це важко збагнути. Звичайно, є мудро виховані люди, або спеціальні психологічні стани, коли немає значення, де ви знаходитися – скрізь добре. Наприклад в стані закоханості. Але для решти з нас життя в суспільстві краще назвати виживанням.
