Вчора і позавчора працював над двигуном – встановлював назад ту злощасну помпу високого тиску, що вже третій раз від початку подорожі вийшла з ладу.
Хоч місцевий механік Дева Маде запевнив, що помпа відремонтована, про всякий випадок попросив його купити і перевірити ще одну – про запас. Знайшов її в Токопедії – індонезійський варіант eBay. Звичайно, краще було б замовити з Европи і бути впевненим, що вона подійде, але в Індонезії дуже складна і заплутана митна система. Тому вибрав місцевий варіант.
Вирішив встановити цю, новішу помпу. І не дуже здивувався, коли вона не підійшла – центральна вісь виявилася закороткою. Зняв і поставив стару – не працює. Не створює потрібного тиску палива на виході. Врешті зібрав з двох непрацюючих одну добру і завів двигун.
Розібраний насос високого тиску (помпа) – причина моїх проблем.
Сьогодні, в понеділок, вирентую скутер на Ломбоці, і відвезу непрацюючі частини назад до механіка. Сергієві з яхти “Валентина” також треба в місто, щоб віддати паспорт на продовження візи.
Орендувати скутер коштує в п’ять разів дешевше ніж авто. На двох – в 10 разів. Великого досвіду їзди на такому транспорті ані в мене, ані в нього нема. Але Сергій вже двічі успішно їздив до міста сам, тому він сяде за кермо.
О 9-ій ранку ми вже піднімалися по гірській дорозі, повільно, серед інших скутерів і авт, деколи обминаючи мавп посеред дороги, полюючих на туристів, які їх підгодовують. По обіді планували повернутися на човни.
Скутери (нешвидкісний і простий в керуванні мотоцикл) – основний вид транспорту в Індонезії. Тільки на Білі їх біля трьох мільйонів на чотири мільйони населення. Нерідко можна бачити на скутері чотирьох – двох дорослих і двох дітей. Також індонезійці перевозять ним вантажі неймовірних розмірів – багатометрові дошки, металеві конструкції, мішки з травою і т.п. Причому за неписаними правилами дорожнього руху.
Напевно тут існують офіційні правила, але всі їздять, як зручно і поліція на це закриває очі – на вулиці з одностороннім рухом їдуть назустріч рухові, якщо так ближче, навіть незважаючи на забороняючий знак; на перехрестях пропускають один одного тоді, коли з якоїсь сторони назбирається більше скутерів; не завжди зупиняються на червоне світло. Дивно, але якось працює.
В мене склалося враження, що їзда за правилами тут більш небезпечна, ніж без них. За весь час я бачив чотири аварії на скутерах – дві з місцевими і дві з туристами. Враховуючи надзвичайно малу кількіькість туристів у цей вірусний період, напрошується висновок, що в аварії потрапляють в основному туристи, тому, що не вміють їздити за місцевими правилами.
Скутери – основний вид транспорту в Індонезії.
