Один з куточків на Ґілі Аір.
Острів Ґілі Аір, Індонезія. Чекаю відправлення човна, який перевезе мене і ще 21 пасажира на острів Ломбок. Він відправиться коли набереться 22 людини.
Ґілі Аір – один з трьох невеликих островів біля Ломбоку. Інші два – Мено і Траваґан. Всі три відомі як дуже ліберальне туристичне місце.
Хоч вони заселені мусульманами і молитви з місцевої мечеті чути п’ять разів на добу, це нічому і нікому не шкодить. Напівголі туристки у відвертих бікіні з густими татуіровками на всіх частинах тіла поруч з закутаними з голови до ніг мусульманками – звичайне явище і ніяких проблем з боку місцевого населення. Так само як і з алкоголем, який місцеві не вживають, і маріхуаною, кущі якої ростуть на місцевих городах поза хатою, або “чудесними грибами” – галюциногенами, які можна нескладно дістати, наприклад, поспілкувавшись з барменом.
Є кілька готелів середнього класу, але в основному – кращі чи гірші бунгало, ресторанчики в колоекваторіальному стилі, тобто без стін, тільки з дахом.
Жодного автомобіля і мотоцикла з бензиновими двигуном. Є невелика кількість з електричним приводом, але більшість пересувається велосипедами, невеликими кіньми з підводами, або пішки.
Враховуючи, що тут температура повітря і води в океані міняється мало на протязі року, є гарні місця для снорклінгу, підводного плавання, а ціни на проживання і харчування невисокі, в звичайні часи ці острови заповнені туристами певного класу. Значна частина туристів – з Росії, України, Польщі.
Це не мій стиль туризму, але багатьох він приваблює.
