Велика перерва між останнім записом зумовлена інтенсивним переходом подій. Тепер я знов в океані і маю час для спогадів.

Провели кількк днів в Манта Рей – місці, відомому тим, що туди регулярно приходять манти – великі плоскі  риби, ніби з крилами, з породи акул, схожі на скатів. З ними можна поплавати, пірнувши з маскою або аквалангом. Не пощастило – схоже, що сезон для них закінчився. Крім коралів і кораловий рибок нічого цікавого під водою не бачив.

На березі пустує курорт, на сусідньому острові – ще один. Спробував замовити в місцевих жителів свіжий хліб, але виявилося, що через дощ, який періодично йшов останні дні, це неможливо – вони випікають його в землі.

Наступна зупинка – Голуба Лагуна. Відоме місце дякуючи фільму з такою ж назвою, який знімався тут кілька десятиліть тому. На острові ще один порожній  курорт, але на відміну від інших, діє ресторан, бар, і продуктовий магазин. Власник цього місця, новозеландець Еван, вклав сюди багато праці і грошей. На арендованих гектарах, крім курортних бунгало, є велика кількість невеликих полів, де він вирощує різноманітні овочі і фрукти. В нього првцюють місцеві жителі і дуже цим задоволені – очевидно Еван добрий господар.

Він показав свої володіння провізши нас вузенькими стежками. Пізніше ми закупили в нього овочі фрукти по дуже невисоких цінах.

Ми – Сергій, Оля з “Валентини” і я. Ми далі тримаємося недалеко один від одного – так зручніше і веселіше. Крім того я допомагаю з ремонтом човна, Оля смачно готує, Сегій має кілька аквалангів на борту. Пірнати під воду бажано двох.

Незважаючи на те, що я зачепив риф шукаючи місця заякорення, час тут пройшов швидко і приємно: відвідали місцеву церкву в неділю (нічого не зрозуміло, бо служба йшла місцевою мовою) і село, невеликий підводний кораловий сад недалеко від берега, підводні печери на сусідньому острові.

Місцеві ходять в спідницях (жінки і чоловіки), і дуже привітні і дружелюбні. Фіджі – найгостинніше місце, яке я бачив до сих пір.

Тільки що зловив невелику рибу. Вже кілька днів мрію про сівуші, або фіджійським варіант – коконда. Це сире, як правило біле, філе риби, витримане біля півгодини в лимонньому або лаймовому соці. Подається в кокосовому молоці разом мілко порізаною цибулькою і морквою. Двічі зупинялися спеціально задля коконди в одному з маленьких кафе в містечку Расифік Харбор, коли подорожували вирентуваним автом по острові Віті Леву до заповідника Коло-І-Сува.

Спочатку планувалося обійти кругом Віті Леву, зупиняючись на островах і відвідуючи цікаві місця. Але напівдорозі стало зрозумілим, що в такому разі вітер буде зустрічний. Ані я ані Сергій не готові були для такого дискомфорту і вирішили повертатися назад знайомою дорогою.

Цього разу вдалося замовити свіжий хліб. Місцеві рибалки обміняли рибу на пальне. Також кілька разів пірнув з аквалангом, один раз вночі. Цікавий досвід.

Потренувавшись до великого острова, зупинився в іншій марині – Вунда Марина, щоб підняти “Енея” на берег і пофарбувати спеціальною фарбою проти обростання водорослями перед переходом до Індонезії, де човни швидко обростають в теплій воді. Якраз встиг – 31 жовтня закінчувалася дія знижених цін.

Ще тиждень простояв в марині. Тут багато людей залишають вітрильники на період ураганів, що якраз офіційно розпочався 1 листопада. Частина човнів зберігається на воді прив’язаними до берега і до дна, частина – на суші у спеціально викопаних траншеях, куди поміщається кіль вітрильника.

Дуже гарний ресторан, смачна їжа, привітні офіціанти, які знають кожного на ім’я. Там можна жити роками, але час рухатися далі.