Кілька днів в Марині Дінарау, кілька днів на мурингу, один день на якорі. Два рази був в містечку Наді. Перший раз на розвідці, і за новим телефоном, бо старий вмер, другий за продуктами, риболовним обладнанням і деякими технічними частинами.
Містечко маленьке, цікавого мало, крім індійського храму розмальованого всіма можливими кольорами, куди мене не пустили.
Марина гарна, все чистеньке, магазини, ресторани під рукою, люди привітні і завжди готові у всьому допомогти, хоча деколи з неадекватними результатом. Все це на найбільшому острові Фіджі – Віті Леву.
Мені дуже шкода місцевих жителів – через вірус всі туристичні місця порожні: шикарні готелі, бунгало, гольові поля, ресторани і т. д. Туризм – єдиний серйозний бізнес на Фіджі.
Персонал марини вдячний, що завдяки відносно невеликій кількості яхтсменів вони залишаються на роботі, і не скривають цього в розмові.
Сьогодні перейшов на острів Малоло Лаілаі. Тут все орієнтовано на туристів. Стою в Маскет Сове – відоме місце серед яхтсменів. Захищена стоянка, мурингові буї, марина, місця для снорклінгу прямо не відходячи далеко від бару, шезлонги різного типу і розміру на кожному кроці, басейн з тікі-баром, бунгало на винайм з місцем для яхти, не говорячи вже про мальовничі заходи сонця. Нарешті я відчув, чому слово Фіджі асоціюється з вакаціями (відпусткою).
Через три дні тут відбудеться традиційна регата і всі сподіваються на приплив туристів. Кожен може прийняти участь на своєму вітрильнику, або як член команди у когось іншого. Через велику кількість мілин і обмежену кількість рук на Енеї, я не буду приймати участь.
Але це все орієнтовано на пересічного туриста. Дехто називає такі організовані туристичні центри резерваціями для туристів, а я – ґетто.
Ані я, ані Сергій, не прихильники організованого туризму, тому через кілька днів вирушимо далі.
