Позавчорашню ніч провів перед атолом Факарава, а вчора зранку зайшов всередину атолу. Вхід був не складний, бо я дочекався коли течія буде повільна. Цей, південний, вхід в атол має назву прохід Тумакохуа.
Течія в проході постійна. Вода або заходить всередину, або визодить. Але швидкість потоку змінюється в залежності від руху місяця ті інших факторів.

Це прохід – популярне місце для снорклінгу – чиста вода, корали, риби включно з акулами – як у великому акваріумі.
Через постійну течію, деколи сильну, краще це робити вдвох – один у воді, оглядає підводні красоти, інший в дінґі (надувному човні) з добрим мотором, слідкує, щоб течія не винесла їх в океан. Треба вийти на початок каналу і дрейфувати з течією. Пройшовши канал, піднімаються під мотором на початкову позицію і знов дрейфують.

На північній стороні входу є невелике поселення Тетаману, може з 10-15 будиночків, якщо їх можна так назвати, католицька церква, ресторанчик, вірніше, місце де можна поїсти, центр для аквалангістів і декілька бунгало до винайму. Через коронавірус туристів мало і бізнесі неактивні.

Зайшовши всередину я знайшов вільний буй і привязався до нього. На дні багато коралів, які видно через дуже чисту воду, тому краще використати буй (стати на мурінг), ніж якір, ланцюг якого може легко заплутатися між коралами і створити непотрібні проблеми.

На другий день надув свій дінґі і поплив до берега на розвідку. Пройшов через поселення до проходу в атол. Крім кількох ниряльщиків там були двоє серфігістів, що пробували опанувати прибивну хвилю зі сторони океану.

Двоє французів, що вже довший час на цьому атолі, порадили на період вітру перейти в інше місце під назвою Хіріфа, з кращим дном для заякорення.

Треба було зробити вибір – залишитися на мурінгу (прив’язаним на бую), або перейти в Хіріфу на якір. На перший погляд буй виглядав надійніше, хоча кілька тижнів тому на іншій стороні атолу вітер зірвав два човни з буїв і скинув на каміння. Така небезпека існує в місцях, де за буями ніхто не доглядає. Я спробував пірнути і укріпити буй додатковим канатом, але не зміг дістатися до дна через велику глибину.

В результаті сьогодні вирішив перейти на Хіріфу.

Дно тут справді піщане, добре для якоря. На березі живе родина, яка також утримує маленький ресторанчик з баром, але який тепер зачинений через брак туристів у зв’язку з пандемією.
Під вечір зібралося понад 30 вітрильників. Вітер стабільно дув з півдня і завтра має перейти на східний. З таким розрахунком я і заякорився.

Все йшло добре поки не сіло сонце. Як стемніло, прийшла велика темна хмара з і зливою і вітер спав до нуля. Я опинився в тій самій ситуації, що в Ґамбієрі – всі стоять на місці, бо їх тримає якірний ланцюг, а “Еней” рухається по великому радіусу. Прийшлося завести двигун і годину маневрувати, тримаючи відстань до інших човнів поблизу.
Коли дощ стих я побачив, що радіус мого руху надзвичайно короткий – якірний канат замотався кругом коралу – сталося якраз те, чого я намагався уникнути. Таким чином я знов опинився на мурінгу.

Це означає, що зранку треба буде пірнати, щоб вияснити варіанти виходу з цієї ситуації. Поки що вітру нема і я дуже сподіваюся, що не буде до тих пір, поки не розплутаю цю проблему. Прийдеться всю ніч слідкувати за зміною вітру.
До того ще й молодіж на одному з катамаранів влаштувала вечеринку. Аж не віриться, що треба було забратися на атол в Туамотос, щоб до півночі слухати музику і нетверезий шум, яких повно в місті. Всяке буває… Там, де збираються люди починаються типові соціальні явища.