Західна частина острова Тараваї, бухта Анґануі. Десята година ранку за місцевим часом. Різниця між Україною – 12 годин, між Ню-Йоркським часом – 5 годин.
Минулого тижня, після того, як вітер вщух, всі кинулися в різні боки і я перший. Стомилися від скупчення вітрильників в одному місці і від необхідності майже весь час бути на борту.
Північна частина Ґамбєру захищена від океану вузькою смужкою рифу, поверхня якого вкрита піщаним грунтом, на якому в багатьох місцях є тропічна рослинність – пальми, хвойні ті наші дерева, назви яких знають тільки місцеві жителі і вчені. Західна частина цього рифу перетворена в злітно-посадочну смугу для невеликих літаків. Це місце тут називається аеропортом, хоча я не бачив жодного літака за місяць. Біля нього є одне гарне місце для заякорення, але я туди не пішов, бо подумав, що інші вітрильники також про нього знають. І добре зробив, бо дуже скоро там заякортися чотири човни, зменшивши відчуття приватності для себе до мінімуму.
Я пішов на східну сторону атолу, бо бачив на електронній карті позначене там місце, де хтось колись стояв на якорі. Крім повної приватності нічого особливо позитивного про це місце сказати не можу. До берега близько підійти неможливо через корали. По-перше, вони ростуть дуже близько до поверхні води, по-друге, для заякорення набагато кращий пісок, плями якого можна визначити за світлішим кольором води. Найкраще час для цього – середина дня, коли сонце стоїть високо на горизонтом. Кілька таких плям знайшлися, але на відстані від берега. Гарного піщаного пляжу на рифі не знайшов, так само як і фруктових дерев. Крім того, на третій день почав дути вітер зі сходу – незахищеної частини островів. Це створило хвилі і дискомфорт через постійне гойдання.
Але найскладніше було дійти до цього місця і вернутися назад. Справа в тому, що основна бізнесова діяльності на островах Ґамбієр – це вирощування чорних перлин. Тут створені ферми, які цим займаються. Технологія полягає в тому, що молюски причеплені до буїв і повинні знаходитися на глибині трьох метрів від поверхні води. Кількість буїв кругом островів величезна і продовжує зростати. Деякі буї притоплені і їх не видно, деякі зв’язані докупи під водою в довгий ланцюг, глибина якого набагато менша ніж три метри. Як я не старався, а таки зачепив кілем підводні канати, коли плив до атолу і коли повертався назад. Відчув удар, човен струсився, але пройшов ці небезпечні місця.
Щоб уникнути розгойдування біля рифу і сховатися від південно-східного вітру, перейшов на західну частину острова Тараваї. Тут набагато краще – невисокі схили, живі корали, кокосові пальми на березі і тільки ще один човен зі мною в бухті. На іншій стороні цього острова живе одна родина, дружелюбна до вітрильникарів, і, кажуть, що розмовляє гарною англійською мовою. Там є невелика бухта з вузьким проходом між коралами, де постійно на якорі біля десятка човнів. Кожну неділю вони влаштовують щось подібне до соціального обіду – кожен приносить з собою щось їстівне, алкоголь. Спілкуються, грають у волейбол і т. п. Кажуть – весело.
На острові є кілька диких кіз і півнів – ввечері чути, як блеїть молоде козеня, а зранку – півня. Один раз бачив кабанчика.
Сьогодні прийшов очікуваний вітер. Він буде дути чотири дні з силою 30 вузлів. Після цього вернувся в Рікітею, куплю трохи продуктів і буду рухатися на північ, до інших островів Французької Полінезії.
Французька Полінезія знаходиться в південній частині Тихого океану і має форму трикутника і розмір Європи за площею. До неї входять 130 островів п’яти архіпелагів: Соціяльного (Society), Маркез (Marquesas), Туамоту (Tuamotu), Ґамбієр (Gambier), і Аустрал (Austral). Деякі з них мають невисокі гори, як наприклад Маркези і Ґамбієр, деякі тільки атоли, як Туамотус, декі – одне і друге, як той самий Ґамбієр.
Вперше европейці ступили на острів Таніті у 1767 році, хоча інші острови бачили европейців років на сто раніше. Герман Мелвілл, Роберт Луїс Стівенсон, Пол Ґоґен змальовували красу Полінезї в свої творах.
Столиця Французької Полінезї – Папііте на острові Таїті, яку я відвідаю в скорому майбутньому.
Архіпелаг Ґамбієр утворює південний кут полінезійського трикутника знаходить ся в стороні від основного маршруту вітрильників, і тому його відвідує досить мала кількість човнів. Острови окружені зовнішнім Римом довжиною 17-18 миль.
Крім підводних коралів і перлових фарм тут є ще одна небезпека – сіґуатера (ciguatera) – мініатюрна токсична рослина, що знаходиться в коралах. Її поїдають маленькі риби, якими, в свою чергу, харчуються більші. Таким чином токсин передається по харчовому ланцюгові. Він нешкідливий для риб, але може спричинити смерть для людей і тварин. Тому рибу тут не ловлять, за винятком двох сімей рибаків, які виходять для цього в океан.
