Після проходу першої частини каналів, є кілька місць на шляху до Пуерто Монт – перше місто на північ від Бігел каналу, приблизно 600 мил – де треба вийти в океан, щоб обігнути мис. Перше місце, яке треба обігнути називається Ісла Десолейшен. Після цього можна далі плисти по каналах на північ.
Якраз в ці дні було дуже мало вітру, що означає – можна йти під мотором. Я почав планувати, скільки миль можна пройти в океані, якщо йти вдень і вночі два дні, і де зупинитися на ніч після цього переходу, де повернутися в канали.
Чомусь заглох генератор. Завівся нормально, але став через пів хвилини. Це трошки напружило мене, бо якщо він не заведеться, то я не зможу опріснити воду. Але певний запас маю, повинно вистачити.
Ішов всю ніч. На другий день миль за 20 від Ісла Десолейшен перестав працювати двигун. Це серйозніше, ніж генератор і напружило мене більше. Тим більше, що вітру не було і човен залишився некерованим біля скель, вздовж яких іде океанська течія. Не гаючи часу витягнув ключі і на велику радість після першої спроби видалити повітря з систем подачі палива до циліндів старенький Перкінс завівся.
Моя радість тривала недовго. Через три години я відчув якийсь поштовх. Швидкість зменшилася і з’явилася вібрація позаду човна, там де пропелер. Так ніби він зачепив щось важке. Виглянув за корму – справді, кругом плавали великі куски чогось невідомого. Подумав спочатку, що зачепив тушу мертвої тварини, але потім придивився – більше схоже на масивні морські водорості. Двигун працював, але тяги не було. Спробував задній хід, сподіваючись, що якщо водорості намоталися на пропелер то так зможу його звільнити. Не вийшло. А ще через хвилину двигун зупинився.
Споби завести були безплідні. Заряд батарей зменшувався з кожною спробою. Враховуючи, що генератор також не працював, тобто підзарядити акумулятори нічим, це ускладнювало ситуацію і я зпинив спроби завести двигун.
Течія повільно приближала нас до скель. Я спробував весло – але човен завеликий для веслування. Спробував рухати перо руля зі сторони в сторону, але це дало мало користі. Останній порятунок – надувний човен і підвісний мотор, який я не вживав з початку подорожі.
На щастя під вечір подув вітерець з берега. Достатній, щоб помаленьку відсунулися від скель. На ранок небезпека бути викинутим на скелі відійшла в сторону.
Тепер виходу не було – треба йти під вітрилами в океані, маючи на борту 420 літрів додаткового пального для непрацюючого двигуна. В каналах без двигуна неможна. Можливість ховатися від вітру в бухточках відпадає.
Наступні два дні – безвітря, яке тримало мене в постійні напрузі через близькість скель і течію. Але це дало змогу ще раз подивитися на проблему генератора і двигуна. Перший вдалося запустити – проблема виявилася в запобіжнику, який виглядав цілим, але чомусь струм не проводив. Двигун не завівся. Три рази прокачував систему подачі палива – безрезультатно. Маю підозру, що там щось серйозніше.
На всякий випадок зателефонував до Рохсани – упрвительки яхт-клубу в Ушуаї і спитав, що робити у крайньому випадку. Вона сказала, що викликати катер з Пуерто Арени – містечко посередині проходу Магелана – буде дуже дорого. Каже, що деколи чілійська військова флота може допомогти, але на той момент вони не знала, як з ними зв’язатися.
Прийняв рішення іти під вітрилами на північ, в сторону Пуеpтро Монт. Там яхтклуб і повинні бути механіки.
Сьогодні вітер, але на щастя не дуже сильний – до 30 вузлів. Я тримаюся біля берега – тут вітер слабший. Вночі буде підсилення вітру, але завтра повинен бути якраз добрий.
