Четвертий день як в Бразилії. Країна, як відомо з популярних фільмів, де багато диких мавп, донів Педрів, і де, як думав незабутній Ося Бендер, всі ходять в білих штатах. У всякому випадку в Ріо-де-Жанейро.

Мавп я не бачив – вони живуть в джунглях‚ кількох донів Педрів зустрічав‚ але народ тут в основному ходить без білих штанів‚ але в шортах. Очевидно‚ часи змінилися.

Поступово адаптуюся до місцевого життя, але вже запланував вихід на п’ятницю-суботу, тобто через 3-4 дні.

Ця марина, Pier Salvador, розміщена поза центром міста і в цьому відчувається велика різниця – ніхто не знає англійської мови (God bless Google translate), до міста треба їхати 45 хвилин автобусом, або брати таксі, Інтернету практично нема, хоча сигнал до раутера добрий. Все тримається на чесному слові.

Взагалі відчувається бідність в країні – прекрасна архітектура португальських будівників занедбана, на вулицях, пляжах брудно, на кожному кроці вуличні торговці, часто можна бачити людей, що сплять прямо на землі – це типова картина післярабовладних країн, коли вони отримують незалежність, а потім не можуть дати собі ради.

З іншого боку, люди дуже привітні, мают високе відчуття племінності і родинності – приймають кожного, як частину родини. В теплих країнах є можливість вижити без тяжкої праці – банани, кокоси, завжди теплий пісок, де можна спати.

Не впевнений, що це менш вартісний варіант, ніж ходити до праці кожен день все життя. Я не чув стільки сміху за три роки, ніж тут за три дні. Святкування і пиво на кожному кроці – лозунг життя. Дуже вільна атмосфера – ніхто не звертає уваги на вас – можна танцювати на вулиці, або лягти спати на лавці. Тілесність природня.

Велика бюрократія, але своєрідна – у всіх бюрах да я був завжди привітно зустрічають і щиро. Ніколи не бачив занадто серйозних і напружених облич.