Тільки що побачив острів Ґамбєр. До нього ще біля 50 миль. Сьогодні трошки хмарно і видно тільки контури, які час від часу ховаються ха низькою хмарою, інакше його невисокі гори було б видно миль з 70-ти. Після 48 днів на самоті в океані відчуваєш приємне тепло всередині при появі землі, незалежно, що там чекає.
Під вітрилами я дійшов би туди вже в темряві. Тому, щоб не бовтатися ніч перед островом в океані чекаючи ранку, щоб зайти в гавань, цілий день допомагаю вітрилам мотором. Треба також використовувати дизельне пальне, якого маю забагато. Трохи стомився від його шуму. Після того, як в Пуерто Монтт я поставив назад його рідний повітряний фільтр, шуму стало більше. Але без модифікацій надійніше.
Острів Ґамбієр, Французька Полінезія
До строва дійшов за дві години до заходу сонця. До місця заякорення ще 20 миль, тобто три-чотири години. Вирішив не ризикувати і дочетися ранку в морі.
Як виявилося, це не один острів, а група різного розміру островів з незвичними назвати: Манґарева, Тараваі, Ґакауітаі, Акамарау, Аукена.
На відміну від інших островів, тут не видно жодного рибальського човна. Можливо тому що сьогодні неділя. Також жодного вогника вночі, у всякому випадку з західної сторони. Зате є мобільний телефонний сигнал, якого не було на острові Робінзона Крузо.
