Ґамбієр

Понеділок. Сижу в карантині вісім днів. Ще лишилося шість. Такі правила – не має значення, скільки днів я провів в морі, мушу відбути 14 на човні. Формально. Насправді я був на землі, бо коли нарешті, на третій день зміг повідомити жандармерії про своє існування, мені сказали представити себе в жандармерії, тобто піти на сушу. Але не сказали коли. Тому, коли туди прийшов, вона була зачинена. Тоді я пішов в магазин купити продуктів, і там зустрів жандарма – приємного молодого чоловіка на ім’я Раян, котрий знов запросив мене на другу годину до жандармерії. На щастя він розмовляв аглійською. Офіційні форми заповнити було легко і швидко.

Перезнайомився з багатьма яхтсменами: німці Йовкім і Сабіна відвідали мене в перший день і принесли грейпфрута і гуави, на другий день француз Арні, який тут вже 11 місяців на одному і тому ж місці також приніс грепфутів, гуаву і лимони. Позавчора приплив датчанин Альберт, вчора швейцарець Террі.

Загалом на Ґамбієрі біля 40 вітрильників: 15 тут, в Рікітеї, 12 на сусідньому острові Тараваї, інші розійшлися по островах. Більшість чекають на добрі новини – коли відкриють Туамото та інші острови і країни.

Кріс з “НаіYou” зустрів мене першим і допоміг заякортися. Також приніс грепфутів. Вони тут не ціняться і ростуть навіть в лісі.

Біля продуктового магазину є інтернет, але не дуже добрий. В селі є ще одне місце, де можна дістати доступ до Інтернету за плату біля двох доларів за дві години. Треба спробувати.

Загалом дуже тихо і покійно. Як і має бути в селі на краю світу.