Швидкість вітру вночі не перевищувала 18 вузлів, але добре, що були взяті рифи. Напрям руху “Енея”, форма і висота хвиль, які створив цей дивний вітер, змусили човен рухатися так, як я ніколи ще не бачив – ніби пес, або кінь, з перебитою передньою ногою. На кожній третій хвилі “Еней” підскакував передньою частино вверх, після чого стрімко падав вниз, нахилившись правим бортом і різко вдаряючись об воду. Корма при цьому намагалася залишитися в горизонтальному положенні. Зроблений зі скловолокна, корпус човна трошки скручувався по діагоналі кооперуючи з хвилями, народжуючи всередині і зовні широку гаму звуків – скрип, хрип, стогін і шепіт дерев’яних частин.
Лежачи на ліжку в кают-компанії я мимоволі повторював рухи човна, перекочуючись, зсуваючись і підстрибуючи в усіх можливих напрямах. Через півтори години, марно наймаючись заснути на передньому ліжку, перейшов у кормові каюту, де ця агонія відчувалася не так різко. Але й там мене підкидало і перекочувало у всі сторони.
Після кількох годин напівсну вийшов на палубу, де чисте зоряне небо з Молочними шляхом, вздовж якого ми рухалися, відволікали увагу від цього дивного танцю.
Схід сонця приніс райдугу, що з’являлася у бризках від ударів “Енея” об хвилі і дельфінів, які півгодини розважалися перед носом човна, час-від-часу вискакують з води, щоб привернути увагу.
Нічний вітер тримався цілий день і навіть ще більше підсилився з надходом ночі. Тепер вітер ще й завиває в такелажі і бризки соленоі води періодично заливають кокпіт. “Еней” продовжує “кульгати”. Іти довго проти вітру так само стомлює, як довгий штиль. Звичайно я сижу зовні кілька годин після заходу сонця. Сьогодні сховався всередину і навіть ліг – спробую подрімати кілька годин. Серед ночі вітер повинен спасти і треба буде перенастроюватии вітрила.
