До Канар залишилося 370 миль. При такому вітрі – це два з половиною дні. Таке враження, що я рухаюся за календарем – рівно чотири тижні від США до Азорських островів, рівно тиждень – до Канарських. Але на цей раз удвічі швидше – нема зустрічного вітру. За винятком півтори доби неприємного через високі хвилі плавання на початку, решта шляху проходить у сприйнятливих межах. Спробував опрісити воду – не вдалося. Минулий раз було те саме – насос працює, але тиску води недостатньо. Тоді я замінив фільтри і все запрацювало. А тепер що? Сподіваюся, що не насос. Буду розбиратися з цим за кілька днів, біля землі. Якщо не прикрутити верхні люки щільно – бризки води від високих хвиль, що ударить в борт човна, потрапляють всередину. Мій навігаційний комп’ютер розміщений якраз під люком, і кілька разів постраждав від соленоі води, але віджив. Хоча останнім часом екран почав хворобливо блимати. Треба чимось прикрити його на випадок неочікуваноі хвилі або дощу. На ніч засвідчую навігаційні вогні – спереду зліва (порт) червоний, справа (старборд) зелений, і білий ззаду, на кормі. Також вмикаю VHF радіо, яке разом з бортовим комп’ютером працюють як AIS – система, яка сигналізує при приближення великих кораблів. Тоді можна спокійніше дрімати внизу. Радіо треба тримати включеним постійно, але деколи, коли акумулятори розряджені, я економлю.
